image image image image

Освідчення

Я люблю Вас і, якщо Ви читаєте цей лист, наші почуття взаємні. Я щасливий бачити Вас - щиру, освідчену, культурну людину, що любить свій край, поважає свою історію. Я гордий, що обрали мене, Ви - моя радість, моє світло, зміст мого існування.

Я - це дух, середовище, бачення, щирість, тепло, затишок. Я роблю помилки, не все вмію, але прагну стати кращим і догодити Вам.

Я звертаюсь з проханням здійснення однієї з місій, які стоять переді мною, з першого до останнього дня хочу нести добро людям.

Серед нас є багато обездолених людей. Є діти, які потребують Вашої допомоги. Тому я кожного місяця 1%виторгу буду перераховувати на допомогу хворим дітям. Додатково Ви зможете допомогти, внісши гроші в скриню при вході, де буде інформація про те, кому ми допомагаємо.

Я дякую Вам за те що Ви є. 

Войцех

P.S.

Я повернувся! Я радий що я серед Вас.

Історія

Іноді нові місця створюються, щоб нагадати про старі події…

На початку ХІХ ст. м. Станіслав ще не мало вуличного освітлення. В 1801 р. в ньому проживало 5400 жителів і було всього 690 будинків. Станіслав тоді був містом культурного люду, що любив життя, затишок в домівці, смачну їжу та міцні трунки галицьких кнайп.

Часи ті давно вже забуті і вулиці виглядають зовсім не так, як тоді. Місто зараз зовсім інше… Все, що залишилось від тих часів – це лише легенди та перекази, які розповідають дітям перед сном.

Одна така легенда повідає про старого охоронця та оберега міста Станіслава, ім’я якому Войцех.

По вечорах, коли оселі Станіслава освітлювалися лише свічками та лампадками, на темні вулиці з ліхтарем в руках виходив він. Щоночі сторож вів нелегку свою місію – оберігав жителів міста від нічних пригод та примар.

Щовечора Войцех обходив з ліхтарем кожен темний закуток, а йдучи, співав своїм гучним приємним голосом застережливу пісню. Нічний сторож був веселої вдачі, ніс людям добро і радість. Войцех в душі був батяром і, водночас, - поетом життя, кохав його із взаємністю, жив із гідністю і став символом міста, його добрим духом. Чуючи його спів під вікнами, жителі Станіслава почували себе в безпеці. Вони були впевнені, що місто в надійних руках і почувалися захищеними у своїх домівках: Войцех співає, а отже, у місті все спокійно. Не було жодної людини тоді в Станіславі, яка б не знала нічного охоронця. Войцех був оберегом міста, невід’ємною його частиною.

Пройшло вже багато років. Але той дух старого Станіслава ще можна знайти і відчути. Просто не кожен знає, де шукати…

Нічний сторож знову хоче нести до жителів міста радість і добро від своїх пісень, світло й тепло свого ліхтаря…